Процеси пам'яті: види, фізіологічні основи, взаємозв'язки.

1.                

Розрізняють такі головні процеси пам'яті: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ - це утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Що складніший матеріал, то складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Процес запам'ятовування - активний процес, під час якого з початковим матеріалом відбуваються певні дії. Процес запам'ятовування починається в короткотривалій пам'яті (КТП) і завершується в довготривалій пам'яті СДТП).

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Залежно від ступеня розуміння запам'ятовуваного матеріалу довіль­не запам'ятовування буває механічним і осмисленим (логічним).

Залежно від засобів, які використовують у процесі запам'ято­вування, останнє можна поділити на безпосереднє й опосередковане.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам'ятовування тощо.

ЗБЕРІГАННЯ як процес пам'яті полягає у ступені збереження обсягу й змісту Інформації впродовж тривалого часу. Для збереження потрібне періодичне повторення.

Збереження означає наявність інформації в довготривалій пам'яті (йтиметься саме про неї), що не завжди пов'язане з її доступністю для свідомості. Забування - неоднорідний процес, він може набувати найрізноманітніших форм.

Процеси пам'яті тісно взаємопов'язані. Певною мірою забування є функцією від запам'ятовування - що краще матеріал запам'ятали (а це залежить від перерахованих вище чинників), то менше його забувають. Однак забування може мати і власні, окремі причини. Загалом, що рідше матеріал залучають до активної діяльності, то менш доступним він є. За інших однакових умов він старіє - втрачаються знання, розпадаються навички, згасають почуття. Другим важливим чинником є кількість встановлених і поновлених смислових зв'язків між змістом цього мате­ріалу та іншими матеріалами, що зберігаються в довготривалій пам'яті. У цьому контексті можна сказати, що будь-яка смислова перебудова досвіду, наприклад, зміна способу життя, віри, переконань, світогляду, може супроводжуватися втратою або недоступністю колишніх елементів досві­ду. Механізмом забування є інтерференція, тобто гнітючий вплив одного матеріалу на інший, як тільки він з'явиться, а також загасання, тобто згасання слідів пам'яті і невідповідність ознак - коли під час відтворення наявні коди не відповідають тим, за допомогою яких інформацію вводили в пам'ять.

ВІДТВОРЕННЯ - один з головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам'яті, полягає в переході його з довготривалої пам'яті в короткотривалу, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам'я­товування і забування, але мав також свої особливості та механізми. Відтворення може мати три форми - впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впіз­навання буває повним і неповним.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість зга­дування в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Це - складний процес пам'яті, що являє собою пошук необхідного матеріалу в довготривалій пам'яті.

Розрізняють також епізодичну й семантичну пам'ять. Відтворення подій з епізодичної пам'яті може бути особливо яскравим саме внаслідок того, що під час їхнього запам'ятовування в пам'яті зберігається матеріал, який належить не тільки до різних модальностей, а й до пережитих тої миті емоцій і дій. Крім того, він локалізований у певному місці й часі. Усе це робить його змістовнішим та відрізняє від знань, здобутих опо­середковано. Відтворення таких пережитих образів називають спогадом.

Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в певний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забу­вання - процес, зворотний до запам'ятовування.

ЗАБУВАННЯ виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможлив­люється впізнання.

Забування - процес поступовий, базується на послабленні й пору­шенні раніше утворених умовних зв'язків. Що менше вони закріплені, то швидше згасають і забуваються.

Найбільший відсоток забування наявний відразу після заучування матеріалу. Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від самого початку забезпечити міцне ЇЇ запам'ятовування й закріплення через повторення в перші дні після того, як її було отримано.

Види та індивідуальні особливості пам'яті.

1.                

Види пам'яті найчастіше розрізняють за трьома ознаками.

1) За характером переважаючої психічної активності:

а) рухова (пам'ять на рухи, їх системи). Це основа трудових і практичних навичок;

б) емоційна (пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності, допомагають передбачити результати);

в) образна (пам'ять на уявлення), що включає зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову;

г) словесно-логічна (специфічно людська; дозволяє запам'ятовувати думки у формі понять). Відіграє провідну роль у засвоєнні знань.

2) За характером цілі діяльності:

а) мимовільна – мнемічна мета (запам'ятати) відсутня. Забезпечує основну частину досвіду;

б) довільна – при наявності мети запам'ятати, яка регулює процеси пам'яті. Людина визначає, що запам'ятати насамперед, на який період часу, з якою метою тощо.

3) За тривалістю збереження:

а) короткочасна – зберігання матеріалу після одноразового відтворення;

б) довгочасна виникає з короткочасної при багаторазовому відтворенні матеріалу;

в) оперативна – обслуговує актуальні дії, операції. З її допомогою людина утримує проміжні результати діяльності, які після завершення забуваються.

Індивідуальні особливості пам'яті виявляються у швидкості, точності, міцності запам'ятовування й готовності до відтворення. Вони залежать від особливостей вищої нервової діяльності, рівня оволодіння способами запам'ятовування, систематичності у засвоєнні знань.

За індивідуальними особливостями змісту пам'яті виокремлюють наступні типи пам'яті:

а) наочно-образна, яка характерна для людини, яка краще запам'ятовує образи (слухові, рухові, смакові);

б) словесно-логічна – переважає у людей, які краще запам'ятовують словесний матеріал;

в) проміжний – якщо у людини немає чіткої переваги жодного з попередніх типів.

Приналежність особистості до певного типу пам'яті залежить від співвідношення у неї першої та другої сигнальних систем, від особливостей професійної діяльності.

Серед учнів вирізняються також динамічні типи пам'яті, які необхідно враховувати у навчанні. Школярі можуть запам'ятовувати матеріал:

- повільно й ненадовго;

- швидко, але ненадовго;

- швидко й надовго;

- повільно й надовго.

Знаючи свій тип пам'яті, учень має змогу ефективніше працювати над засвоєнням навчального матеріалу. Наприклад, на уроці повідомлення нового матеріалу школяр одразу зрозумів його й отримав високу оцінку. До наступного уроку закріплення він уже не готувався, а під час опитування не зміг нічого пригадати. Отже, тип його пам'яті відзначається швидким запам'ятовуванням і нетривалим збереженням. Завдання вчителя в тому, щоб знати типи пам'яті учнів та надавати кожному з них індивідуалізовані консультації щодо самостійної навчальної діяльності.

Теорії механізмів пам'яті.

1.                

Теорії пам'яті

Фізіологічна основа пам'яті тісно пов'язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс - це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить основу акту запам'ятовування.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що приводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце сполучення нервових клітин). Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення та активізації нейронних моделей і є засадовим щодо процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.

Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двощаблевий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси в клітині.

Друга стадія виникає на грунті першої - це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.

Поняття про пам'ять та її роль в житті особистості.

1.              

Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на основі зафіксованих здобутків. Завдяки пам'яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність і цілісність, а людина набуває потрібних для діяльності знань, умінь та навичок. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є ланкою зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Пам'ять - складник пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність.

Кожного дня ми взнаємо багато нового, з кожним днем збагачуються наші знання. Все, про що дізнається людна, може бути надовго збережено в «кольорах» її мозку. Мозок не тільки зберігає наші знання про навколишній світ, а й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання. Процес запам’ятовування, збереження й наступного пригадування або упізнавання того, що людина раніше сприймала, переживала чи робила, називається пам’яттю. Значення пам’яті в житті людини дуже велике. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності мозку запам’ятовувати й зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи. Пам’ять зберігає нам знання, а без знань немислимі ні плідна діяльність, ні успішне навчання. Пам’ять, як і всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Чи запам’ятовує людина, чи згадує вона, а чи пригадує що-небудь, відтворює або взнає – завжди вона здійснює певну психічну діяльність. У дітей шкільного віку особливо яскраво проявляється вплив інтересу на продуктивність запам’ятовування. Відомо, що багато хто з школярів неоднаково запам’ятовує і засвоює різні навчальні предмети. Пояснюються ці факти не різною пам’яттю учня, а різним інтересом до виучуваних предметів. Педагогічна практика показує, що коли вчитель виховує в дітей інтерес до так званих любимих предметів, запам’ятовування та засвоєння цих предметів учнями різко поліпшується.

Властивості уваги. Неуважність, її види та засоби подолання.

1.              

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Властивості уваги: зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг.

Зосередження уваги – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності.

Стійкість уваги – характеризується тривалістю зосередження на об`єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єтів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею.

Переключення уваги – навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність.

Обсяг уваги – це така кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Існує певна закономірність, згідно з якою людина може тримати в полі своєї уваги 5 – 9 об’єктів.

Неуважність буває декількох видів і виникає з різних причин:

- Істинна (функціональна) неуважність – цей вид неуважності виникає від одноманітної і монотонної роботи, від сильної втоми, хвороби, безсоння або головного болю

- Уявна неуважність – цей вид неуважності виникає внаслідок труднощі розподілу уваги між різними об’єктами зовнішнього і внутрішнього життя. Така неуважність – негативний наслідок глибокої внутрішньої концентрації. До уявної неуважності відноситься так звана «професорська неуважність», коли вся увага віддається тому, чим людина захоплена і не переключається з одного на інше.

Ще один вид уявної неуважності – «поетична неуважність», коли людина постійно перебуває в стані мрійливості. До такого виду неуважності схильні люди з фантазійним складом мислення, звиклі витати в хмарах.

Всі ми знаємо про учнівську неуважність, яка проявляється в надзвичайній рухливості і відволікання уваги. У цьому випадку увага мимоволі перемикається з одного предмета на інший, не затримуючись довго ні на одному з них. Це відбувається від вікової незрілості дитячої нервової системи.

Найпоширеніший вид неуважності – вікова неуважність, яка виникає через функціональних розладів організму. Вона проявляється в тому, що людина не в повній мірі сприймає що відбувається, нездатний адекватно на нього реагувати і послідовно виконувати які-небудь дії.

Існує також мотиваційно-обумовлена неуважність, коли людина старанно, але часто неусвідомлено уникає якихось місць, людей або не хоче думати про певні темах. Така неуважність може бути відображенням нашого несвідомого небажання щось помічати або робити.

Також є моторне або виборче неувага. Ми не помічаємо цокання годинника, биття власного серця або звичної обстановки.

Шляхи та засоби подолання дитячої неуважності:

1. Оптимальна організація режиму дня, Гнучкий підхід, облік індивідуальних особливостей.

2. Правильна організація дитячої діяльності (Використання емоційно-насиченого матеріалу, прояв активності дитини в пізнанні світу, доведення розпочатої справи до кінця, раціональне чергування видів діяльності, помірне навантаження, завчасне інформування дітей про зміну видів діяльності, використання ігрових ситуацій і т. Д.).

3. Використання зовнішніх опор, вказівних слів і жестів,які вчать дитину керувати своєю увагою і поведінкою. Вказуючи на необхідність будь-яких дій ( «подивися», «послухай», «поторкай» і т. Д.), Педагог допомагає дитині засвоїти алгоритм концентрації на потрібному предметі (діяльності), який згодом переходить у внутрішній план (т. Е. дитина сама собі буде давати відповідні команди). Прикладом використання зовнішніх опор виявляєте ситуація, коли в роздягальні кімнаті розташовуються послідовні картинки процесу одягання. Дитина спочатку виконує дії і перевіряє себе за картинками, а потім стає здатним здійснювати їх без опори.

4. Включення в розумову і рухову активність дитини ігор та вправ. Завдяки включенню ігрового елемента, у дитини більш активно будуть розвиватися перемикання, розподіл, концентрація і інші властивості уваги.

Види уваги, їх характеристики.

1.                

Говорячи про види, розрізняють три основних:

1. Мимовільна увага не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Мимовільна увага – увага неуважної людини.

Фактори, що викликають мимовільну увагу:

– інтенсивність(сила) подразника;

– новизна подразника;

– контраст подразників;

– відповідність внутрішньому станові організму (потребам);

– безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче викликає тривале інтенсивне зосередження;

– загальна спрямованістьособистості.

2. Довільна увагамає цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини.

Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється.

націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову.

3. Післядовільна увага

Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну й плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

Загальна характеристика уваги.

1.                

Увага – один з тих пізнавальних процесів людини, у поглядах на які, стосовно їх сутності та самостійного характеру, серед психологів дотепер немає згоди, незважаючи на те, дослідження ведуться вже багато століть. Одні вчені стверджують, що як особливий, незалежний процес увага не існує, вона виступає лише як сторона будь-якого іншого психічного процесу чи діяльності людини. Інші вважають, що увага являє собою цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, який має свої особливості, незвідні до характеристик інших пізнавальних процесів.

Дійсно, у системі психологічних феноменів увага займає особливе місце. Вона входить до всіх інших психічних процесів, виступає як їх необхідний момент, і відокремити її від них, виділити й вивчати в “чистому” вигляді не видається можливим. Увага –наскрізний психічний процес.

До людини надходить величезне число подразників, однак вона відбирає найважливіші з них та ігнорує інші. Людина потенційно може зробити велике число рухів, але виділяє деякі доцільні рухи, що входять до складу її дій, і гальмує інші. У неї виникає велика кількість асоціацій, однак вона зберігає лише деякі, істотні для її діяльності, і абстрагується від інших, що заважають протіканню її мислення.

Здійснення добору потрібної інформації, забезпечення вибіркових програм дій і збереження постійного контролю над їх перебігом і прийнято називати увагою.